Angkor, Cambodia

DSC_0488

Ангкор. Ангкор в Камбоджі – це як Ейфелева вежа у Франції, Велика Китайська Стіна в Китаї чи Ніагарський водоспад в Канаді. У багатьох інтернет-джерелах його називають душею та серцем Камбоджі, або, як мінімум, предметом особливої гордості місцевих. Коли я планувала швидкий заїзд в Камбоджу, я знала тільки про Ангкор-Ват, по якому бігала Анжеліна Джолі у пошуках чогось та про бідних дітей, з яких деяких всиновила та ж сама Анжеліна. Спойлер: так і не знайшла вхід до тієї великої підземної зали, де відбувався весь екшн у Ларі Крофт – підозрюю, що вона була або закрита на реконструкцію, або взагалі знаходиться не в Камбоджі. Про голодних дітей та загниваючих білолицих німців буде потім окремий пост.

Так от, Ангкор будувався з 9 і до 12-13 сторіччя на території тогочасної столиці кхмерів. Взагалі, коли йде мова про ці храми, то уявляється тільки головний, який, власне, зображений на всіх відомих світлинах, листівках, тревел-журналах та інших місцях, де подорожуючі люди черпають натхнення. Але, насправді, це неймовірно великий комплекс, який займає не одину сотню квадратних кілометрів. В буддистській та індуістській релігіях дуже багато різних богів, їх кількість рахується тисячами, і жоден віруючий не назве всіх, тому кожен храм, кожен малюнок чи фреска присвячені тому чи іншому, кожного разу новому, богові. Загалом, комплекс присвячений Вішну, але згадки про інших є всюди. На стінах храмів, як у більшості древніх місць зображені різні історії та легенди, в які вірили люди того часу – про боротьбу із монстрами, битви та баталії, кохання – нічого нового. Гіди про це розповідають доволі цікаво, але якось нічого не запам’ятовується, якщо чесно. Але, все одно, на все це варто подивитись навіть самостійно, без будь-яких сторонніх пояснень.

Взагалі, не знаю, чи це стосується сучасних розкладів в релігії буддистів, але в стародавньому кхмерському світі ці храми вважались домівкою для богів, та тільки привілейована каста смертних камбоджійців могла туди потрапити. Ці споруди ще і використовувались для поховання царських залишків.

Наразі багато частин комплексу намагаються відновити, пошкоджено дуже великий відсоток – як через військові дії в Камбоджі свого часу, так і через невдалі попередні реконструкції. Зараз комплекс під егідою ЮНЕСКО та, наскільки я зрозуміла, туди вкладають немало грошей навіть європейські заможні країни, особливо Німеччина. Хоча таке тільки з Ангкором. В Камбоджі є багато інших цікавих стародавніх споруд такого плану, але максимум, що там робиться – розміновуються під”їзди до них. Реставрація цього комплексу взагалі забавна – пару разів зустрічали площини, рівно вкриті пронумерованими глибами каміння, при чому номер ці були, якщо не помиляюсь, чотиризначними. Ми жартували, що серед місцевих реставраторів дідівщина полягає в тому, щоб відправити шукати камінь № 100500 на території в 200 квадратних кілометрів.

Трохи організаційної інфи можна знайти тут. Якщо коротко, то офіс продажу квитків (і, відповідно, і комплекс) відкриті з 5 ранку і до 5:30 вечора, одноденний квиток коштує 37$, на 3 дні – 62$, на тиждень – 72$. Але, забігаючи наперед, скажу, що одного дня цілком достатньо, щоб зі всім там ознайомитись (навіть півдня вистачить), якщо ви звісно, не археолог чи історик.

Ну а тепер – розповідь про мій фейл. Так як територія відкривається о 5 ранку, то багато людей туди їдуть зустрічати світанок. З одного боку, це дуже гарно, з іншого – це просто величезні натовпи як європейців, так і китайців. В хостелі, де я зупинялась, була можливість разом з іншими співмешканцями скинутись на тук-тук, поїхати туди рано зранку, а потім влаштувати собі невеличкий тур. Спершу я так і хотіла зробити, але на той момент не було більше бажаючих, окрім мене, робити це наступного ранку. Вже потім вони з’явились, але я вже вирішила виспатись та йти пішки після сходу сонця. Сам храмовий комплекс знаходиться приблизно в 5-5,5 км від центра міста, тобто, йти треба годину. Купити квитки онлайн немає можливості – тільки на місці. Тож, подивившись на мепс.мі, де була позначка, на кшталт ворота-шлагбаум-вхід на територію, я попрямувала туди. В принципі, окрім декількох центральних кварталів, по яких можна погуляти і так, дорогою не було нічого цікавого. Все було б нічого, але десь за кілометр-півтора від КПП мене зупинив місцевий поліцай, так-сяк пояснивши англійською, що квитки треба купляти в іншому місці “фар фар евей”, а на вході їх не продають. На питання “як так?” відповідь була якоюсь такою: “¯\_(ツ)_/¯”. Спершу я подумала, що він хоче розвести на гроші через якусь турагенцію та відправити в контору, де ці квитки продають з націнкою. Але ні, мепс.мі дійсно знайшло місце “Ангкор тікет офіс”, на яке я до цього не звернула уваги. Воно було в 2 км, але стався якийсь глюк, та виявилось, що до тих 2 км треба додати ще 2 🙂 Власне, так я витратила ще майже годину, поки дійшла до того офісу.

За квитки в касах можна розрахуватись карткою, їх роблять разом з фото туриста (я так розумію, щоб уникнути шахрайства та перепродажу). І отут у мене постало питання, як же дістатись до Ангкору. Йти пішки ще годину – я приходила туди у свинячий голос та, по суті, не встигала нічого подивитись. Я почала виясняти у працівників, які допомагають оформлювати квитки, чи можна десь тут знайти тук-тук. Виявилось, що, як не дивно, під цим квитковим офісом тук-тукери не чергують – туди вже приїжджають на орендованих. Це було дуже печально так лоханутись, але тут мою розмову випадково почули двоє хлопців з Європи, якщо не помиляюсь, один з них був з Чехії, інший – з Німеччини (або десь в тому районі). Ну і вони запропонували поїхати на тур з ними. “Тур” – мається на увазі, що тук-тукер провозить по найбільш, так би мовити, визначним та популярним храмам комплексу. Взагалі-то, цей етап я теж планувала обійти пішки (що-що, а кілометри я вмію намотувати в подорожах), але часу було вже обмаль, та відстані виявились трохи більшими, ніж здається по мапі, тому пропозиція була дуже до часу. Тук-тук їм коштував 20 баксів на двох за все про все, і я ще докинула 5 водію. Тут може виникнути питання, як знайти такого водія. Є 3 шляхи: стопнути на вулиці, замовити через хостел або в аеропорту. Тобто, дістатись до міста з аеропорту можна тільки тук-туком, і вже тоді водії пропонують свої послуги. При чому в моєму випадку “I wanna be your touk-touk for tomorrow” було сказано з такою інтонацією, наче я отримую раба з опахалом та зонтом, який буде приносити коктейлі. Але тоді я подумала, що в мене є панамка, та витрачати зайві 20 баксів не хотілось.
В нашому випадку водій їхав “малим колом”, яке, по суті, займає десь півдня або навіть трохи менше, є ще “велике коло”, на яке потрібно їхати з самого ранку на цілий день. Тобто, суто теоретично, можно виїхати на світанку, і встигнути звільнитись вже в обід.

Мораль сєй басні такова – що навіть, якщо це вже не перша подорож чи країна, все одно треба все планувати, і бажано не через пєнь-колоду. Інакше можна втратити час та частинку вражень. Друга мораль (або те, в чому я вкотре переконалась) – що якщо не панікувати та намагатись тримати все під контролем, то Всесвіт сам підкидає шляхи вирішення проблем 🙂

Але повернемось “до баранів”. Маршрут “малого кола” (small circle) виглядає так:

  • Angkor Wat – той самий головний храм, який зображений на всіх листівках. Оточений ровом із водою, який треба переходити по мосту. На ньому бігало багато мавпочок, які робили вигляд, що тут по своїх справах, і взагалі – роблять послугу, що підбирають банани туристів. Щоб зайти всередину, і на вас косо не дивились – бажано мати закриті плечі та коліна. Взагалі, у багатьох джерелах сам комплекс називається Ангкор-Ватом, але це ім’я тільки головного храму.
  • Bayon – другий за значеням храм, який дуже часто зустрічається на фото у вигляді великих усміхаючихся облич на кам’яних стінах – Будда. Бейон мені сподобався найбільш за всі інші, вхід виглядав дуже ефектно.
  • Thommanon and Chau Say Tevoda – відносно непопулярні із цього списку та невеличкі храми. Складаються з декількох будівель, по яких можна полазити по периметру. Туристів біля них дуже мало.
  • Ta Keo – на момент нашого відвідування вхід всередину був зачинений, тому ми просто погуляли навколо храму.
  • Ta Prohm – Та Пром – це якраз той храм, по якому бігала Лара Крофт. Якщо ви очікуєте таку ж картинку, як в кіно, то, як і я, дуже розчаруєтесь. Тривалий час храм залишався в тому вигляді, як був відкритий цей комплекс – нереставрованим, оплетеним багатовіковими деревами та коріннями. Власне, це робилось навмисне, як приклад того, якими Ангкорівські споруди були до реконструкції. Але коли комплекс потрапив під патронаж ЮНЕСКО, то почалась масштабна реконструкція, яка, хоч і одним з останніх, але зачіпила і Та Пром. Перш за все спілили ці старі джунглі, щоб уникнути подальшого руйнування споруди. Тому на момент мого перебування частина будівлі була взагалі закрита для відвідування, частина була зіпсована пронумерованими купами каміння поряд.
  • і ще декілька дрібних зупинок за бажанням.

Загалом від відвідування Ангкора залишились враження, на кшталт, “такоє”. Тобто, з одного боку, розумієш, що це неймовірно стародавні споруди, де жили покоління древніх цивілізацій та з якими пов’язана величезна кількість легенд. Але з іншого боку, такого духу там немає – переважно через натовпи туристів, повсюдну реконструкцію, присутність сучасної цивілізації. Але така кількість людей та відновлювальних робіт – переважно тільки в Ангкорі, тому все ще є шанс потрапити в місця, які ще дихають оцим от духом старовини, про який я писала. Де здається, що, якщо закрити очі, то потрапляєш в джунглі до монахів на десяток тисячоліть назад. Але це не про Ангкор. А ще я до сих пір плутаю “АнГКор” та “АнКГор”.

 

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s