Petros

DSC_1768

 

Мій похід до Петроса і досі, мабуть, залишається найбільш стрьомним підйомом. Точніше, спуском. Кілометраж точно не пам’ятаю – йшли ми від Козьмещика через перемичку між Говерлою та Петросом. До перемички маршрут був просто чудовий – стежка була місцями протоптаною, була ясна погода з неймовірними краєвидами. Під перемичкою ми зупинились в колибі пообідати, і після цього почалось найцікавіше. Так вийшло, що в нашій групі був один льодоруб. За словами власника-Бетмена, в нього не було трекінгових палиць, тому він вирішив взяти льодоруб 🙂 Підйом на Петрос був дуже слизький. Якраз перед цим сніговий покрив трохи підтаяв, а потім знову підмерз. Не знаю, пішли би ми за відсутності льодорубу, але з ним підіймались бодрячком – час від часу прорубувались сходинки, та далі вибивались ногами. Але вже тоді до мене закрадались підозри, та я йшла і весь час казала: “Коля, Діма, а як ми спускатимемось?”, “Діма, Коля, а як вниз?” ну і так далі)) Коли ми підіймались (навскидку так, верхню третину шляху), то ще і з”явився вітер та щось типу туману – невеличка хмарка зачіпилась за верхівку. Знизу це виглядає, до речі, не так вже і страшно – ну, хмарка, і хмарка. Але піднявшись на Петрос, ми не побачили ніяких краєвидів, нічого, окрім обмерзлого вказівника, та після всіх фотографувань змушені були заховатись в хібарці. На верхівці ми зустріли альп-групу новачків (як я зрозуміла), вони пішли спускатись якраз перед нами. Шлях вниз дійсно виявився веселим. Ми йшли час від часу по слідах цієї групи, але їх було небагато. Щоб не підковзнутись, доводилось йти змійкою туди-сюди по схилу, спираючись на палиці. Верхня частина спуску була покрита доволі тонким прошарком сніго-льоду, тому проглядались трава та каміння. Трава була найпідступнішою – повністю в льоду. Коли вона здається єдиним осередком стабільності на квадратному закрижанілому метрі, стаєш на неї – а вона ще більш слизька, ніж просто сніг навколо. Один раз я так і поїхала вниз, але буквально трошки, відразу загальмувавши ліктями та спиною, більше злякалась, ніж прокатилась. Інший хлопець добре так проїхав, і Коля вже збирався за ним стрибати, але він теж вчасно загальмував 🙂 Каміння же небезпечне тим, що якщо впасти і розігнатись вниз на льоду, то можна дуже добре об них щось собі зламати чи роздробити. Коротше кажучи, з молитвами та лайкою ми більш-менш нормально спустились, навіть в тому ж складі, як і підіймались. Остання частина спуску перед перемичкою була найприкольнішою – там було багато снігу та протоптана колія – можна було прокатитись на п”ятій точці. Шляхом від перемички до нашої колиби теж було багато таких місць. На одному з них я навіть так розігналась, що при гальмуванні мене закрутило колами. Ці покатушки були настільки класними, що я і не помітила, як ми вже дійшли майже до кінця маршруту 🙂
Про Говерлу днем раніше можна почитати ТУТ 

 

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s