Mt Rysy (2499 m)

dsc_0777

Гора Риси – найвищий пік польських Татр, Польщі та, куди, власне, дозволений самостійний підйом маркованим маршрутом для звичайних людей. Вона знаходиться прямо на кордоні із Словаччиною (до Шенгену там був навіть контрольний пункт) та має 3 верхівки (2503 м, 2499 м, 2473 м), з яких лише друга за висотою знаходиться на території Польщі. Маршрут на Риси є одним з найпопулярніших. Мабуть, не помилюсь, якщо скажу, що другим після Морського Ока – кількість людей на цій верхівці мені здалася в рази більшою, ніж на Говерлі. На Риси є дві стежки: легша підіймається із словацької сторони, складніша – з польської. Як на мене, ідеальний варіант: зупинка на ночівлю/-і в Закопані, підйом зі словацької сторони від Попрадського плеса та спуск до Морського Ока.

Між Закопанем та Попрадом ходить автобус, розклад якого можна подивитись на сайті http://www.strama.eu/. Щодо вартості не пам’ятаю, але вона не відрізняється у касі та у водія. Із Закопані в Попрад всього 3 рейси, і останній йде доволі рано. Тому краще зупинитись на польській стороні та зранку (здається, чи то о 6, чи то о 8) приїхати цим бусом в сторону Попрада, але не до самого міста, а до залізничної станції Starý Smokovec, де вже треба пересісти на електричку. На словацькій стороні з вікна автобуса дуже гарні ранкові краєвиди.

Якщо коротко, то я б поділила весь маршрут на наступні частини:

  • Попрадське плесо (зупинка) – Попрадське плесо 1245 -> 1494 м, 4 км, 1:15
  • Попрадське плесо – Жаб’ї озера 1494 -> 1919 м, 1:15
  • Жаб’ї озера – Хата під Рисами 1919 -> 2250 м, 0:45
  • Хата під Рисами – Риси 2250 -> 2499 м, 1:00
  • Риси – Чорний Став під Рисами, 2499 -> 1583 м, 2:30
  • Чорний Став під Рисами – Морське Око 1583 -> 1410 м, 0:40
  • Прогулянка навколо Морського Ока 0:30-0:45
  • Морське Око – зупинка автобуса (Palenica Bialczanska) 1410 -> 900 м, 2:20

Тобто, разом виходить підйом з 1245 до 2499, спуск з 2499 до 900, за часом – в районі 9 годин пішки. Звісно, можна швидше, але у мене, мабуть, вийшло трохи довше – через фоткання та інші фактори.

На мою особисту думку, починати маршрут краще від Попрадського плеса. Можна проїхатись до зупинки Штребського плеса, подивитись ще на одне озеро. Стежка від Штребського до Попрадського доволі мальовнича, без великого набору висоти, але все одно – додатковий кілометраж. Тому тут вже треба дивитись на власні сили та тривалість світового дня. Від станції Попрадське плесо до, власне, самого плеса йде кілометрів 5 асфальтованої дороги. Час від часу по ній проїжджають машини з притулку біля озера, але звичайні автівки, як я зрозуміла, туди не пускають. Вздовж дороги квітне багато Іван-чаю, з обох сторін її оточують гори.

Біля самого озера можна зробити невеличкий привал, поїсти чи перепочити, швидко обійти його – воно не таке велике, хвилин 20-30 повинно вистачити. Там є пару кафешек, нормальні туалети, лавочки, та, навіть, десь ловило вай-фай 🙂

Шлях до притулку під Рисами я би не назвала дуже складним. До Менгусовської Долини йде плавний підйом, який майже повністю викладений каменюками-сходами. Вже від Долини та Жаб’їх озер починаються такі собі Марсіанські пейзажі (я б їх назвала саме так). Навколо немає жодних кущів чи дерев – тільки насипи каменюк різного розміру, та маленькі-маленькі людішкі, які повзуть по них десь далеко. На підході до Хати під Рисами є ділянка, на якій можна йти тільки один за одним, тримаючись за ціпки. В принципі, не сказала б, що помітила там дуже круті чи небезпечні ділянки, але ціпки, мабуть, явно не зайві 🙂 Якщо йти у вихідний, то цілком можливі такі-собі затори людей біля цих проміжків шляху. Також будуть у нагоді якісь тряпчані господарські рукавички.

Біля притулку можна трохи перепочити – місця на каменюках там для цього достатньо. Місце доволі відкрите, і вітер відчутний – тоненька термуха та вітровка будуть не зайві (я в них пройшла більшу частину підйому). Далі до Рисів йде вже більш крутий шлях по камінню приблизно з годину. Взагалі, можна піднятись на 2 верхівки, пройти між ними, але вже з лівої йде шлях вниз, по польській стороні. Людей на верхівках було дуже багато, як на мене. Мабуть, це така ж сама мекка для місцевих, як Говерла – у нас. Враховуючи досить крутий насип з каміння, треба було постійно дивитись по сторонах, щоб нікого не спихнути чи самій не впасти. З верхівки відкривається дуже гарний краєвид на Морське Око та Чорний Став під Рисами. З цієї висоти здається, що наче вони на одному рівні, буквально зовсім поряд.

З польської сторони значна частина спуску прокладена ціпками та проходить по доволі слизькому камінню. Тобто, воно не зовсім слизьке, але я тієї подорожі вдягнула кроси, а не трекінгові боти з нормальним зчіпленням з поверхнею, тому відчувала себе досить невпевнено, та мій спуск був трохи повільнішим, ніж повинно було би бути. Відчувала себе то каракатицею, то горною козою, поперемінно. До речі, шляхом бачили пару коз з місцевої фауни, але вони були доволі лякливі, тому спетляли, навіть, коли побачили людей з доволі великої відстані. Частина шляху була таким собі насипом дрібного каміння, гальки, тому пару разів трохи спускалася на п’ятій точці. Я назвала це таким-собі “байдарочним” спуском – падаєш та сидячи відштовхуєшся трекінговими палицями. Але “не зайшов” такий спуск. Власне, спустившись до Чорного Ставу під Рисами, зітхнула з полегшенням, що опинилась на більш-менш твердій землі. Від Чорного Ставу до Морського Ока та до зупинки шлях вже зовсім легкий, та його якось описувала в інших постах.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s